Зовнішня трудова міграція в Україні - регіональна структура

Назарій Поліщук, Середа, 15.05.2013 - 21:17

10794

Дослідники історії визначають чотири хвилі міграції українського народу, починаючи з другої половини XIX століття до так званої «заробітчанської», яка розпочалася у 1990-х роках. Основними причинами усіх трьох перших були соціально-економічні та політичні причини, та природа останньої хвилі лежить лише в економічній площині. Після набуття незалежності Україною, відбулося розірвання міжгалузевих виробничих зв’язків основних промислових флагманів, в результаті чого спостерігався швидкий ріст рівня безробіття якому тодішня влада ніяким чином не могла дати ради. Наслідком цього соціально-економічного явища став масовий відтік населення за кордон на заробітки. Основними потоки трудових емігрантів спрямовувалися до Європи, США та промислово розвинених регіонів Російської Федерації. Орієнтовна кількість 7—8 млн. осіб, частина з яких, вже не повернеться в Україну. Кількість осіб, що прямували за кордон в пошуках заробітку серед регіонів України сильно відрізнялася, адже на формування трудової міграції впливає три основних фактори, серед яких: можливість працевлаштування на місцях, географічна близькість до країни-донора робочого місця та ментальність населення, яка виражається у здатності до пошуку роботи з метою задоволення особистих потреб.

З карти, що наведена нижче чітко видно, як рівні зовнішньої трудової міграції різняться прямуючи зі сходу на захід, а регіони які розташовані ближче до кордонів також демонструють вищий рівень за даним критерієм ніж центральні, за винятком Черкаської області. Коефіцієнти рівня міграції розраховані відповідно до частки сімей, один чи обидва батьки яких працюють за кордоном.