Ставлення українців до вишиванки - інфографіка соціологічного дослідження

Невід’ємною складовою будь-якої культури є наявність орнаменту, який розміщують на одязі чи предметах широкого вжитку. Кожен народ, який має розвинену культуру – прагне сформувати власний національний одяг, який вирізнявся б з-поміж інших.

Українська нація, не зважаючи на століття окупації різними країнами, зуміла сформувати власну культуру, зберегти її ознаки та примножити. Особливе місце в українській культурі займає вишивка, яка розміщена на одязі - вишиванка.

Вишивку використовують в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Окрім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, передусім на рушниках та подушках.

Вишивка, як народне декоративне мистецтво своїм корінням сягає глибокої давнини і поєднує в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах. Передусім вишивання розвивалося, як творчість селян і мешканців передмість. Вишивки були відомі ще в II ст. до н.е. Вперше про вишивку на білій сорочці українців свідчать звістки ХІ-ХІІ ст. візантійських письменників.

Географічне різноманіття вишиванок, що утворювались протягом століть на теренах України, свідчить про багату українську культуру. Не просто знайти країни у світі, культура якої має таке багате різноманіття національних орнаментів.

В залежності від території виділяють цілий ряд видів реалізації вишивок: вишиванка середньої Наддніпрянщини, Полтавська вишиванка, Волинська вишиванка, Сіверщина та Чернігівщина, вишиванка Полісся, вишиванка Буковини, вишиванка Покуття, Гуцульська вишиванка, Бойківська вишиванка, Закарпатська вишиванка, Лемківська вишиванка, стрій вишиванок Слобожанщини.

У наші дні потреба у володінні вишиванкою суттєво зросла. Практично кожен третій громадянин України має вишиванку, та все частіше наявність національної сорочки сприймається, не як вияв великого патріотизму, а як належне.

Про те, як громадяни України за різними демографічними ознаками, типом розселення в різних куточках нашої держави ставляться до вишиванки, чи мають її – свідчить свіже дослідження «Ставлення українців до вишиванки» від соціологічної групи РЕЙТИНГ.

Вибіркова сукупність – 2400 респондентів, термін проведення – листопад 2014 року, помилка репрезентативності дослідження – не більше 2,1%.

Серед громадян України 29% мають особисті вишиванки.

1. Чи маєте Ви вишиванку

За даними дослідження – 9% українців у віці 18 і більше років мають декілька вишиванок, 20% - одну, а 37% – не мають, але не проти мати у майбутньому. Натомість 34% опитаних не мають вишиванки і не збираються мати її у майбутньому.

Найбільш поширеною вишиванка серед областей західної України, де більша половина громадян – 53% має одну або декілька. В центральних областях та столиці, вишиванку має практично кожен третій українець – 33% та 32% відповідно. На Півдні та Сході – майже кожен п’ятий, по 20% та 18% відповідно. На Донбасі вишиванка поширена найменше, її власниками є кожен десятий мешканець регіону – 11%.

2. Географія наявності вишиванок - 2014

Поширення вишиванки прямо залежить від частки українців серед всього населення регіонів. Ті області, де пройшов голодомор, в які переселено населення з Росії та панувала значний час радянська влада, українська культура збереглася на багато менше, ніж на Заході України.

Що стосується типу розселення, то за національним складом в містах українців менше, ніж в селах, тому й вишиванка більш поширена в сільській місцевості.

3. Поширення вишиванок за типом розселення

Кілька вишиванок серед сільського населення мають 13% громадян, міського – 7%. Не бажають ніколи мати вишиванку 28% сільських жителів, а міських відчутно більше – 36%.

За матеріальним становищем, чим заможніші люди, тим частіше такі люди мають вдома вишиванку. Серед заможних людей практично кожен другий має вишиванку, найбільша частка представників цієї категорії є власниками кількох вишиванок – 14%, також серед категорій за матеріальним забезпеченням, заможні найменше не бажають мати вишиванку – 19%.

Лише 6% дуже бідних є власниками вишиванок, примітним є те, що практично половина (44%) дуже бідних ніколи не бажає мати вишиванку. Дані показники свідчать, що наявність вишиванки забезпечується не тільки фінансовим станом, а й рівнем культурного розвитку.

4. Наявність вишиванок за матеріальним становищем

Рівень забезпечення громадян прямо пропорційно впливає на їхню купівельну спроможність та рівень культури, звичайно є винятки, та серед власників вишиванок залежність прослідковується дуже чітко.

Жінки носять вишиванки частіше, ніж чоловіки, адже кожна третя жінка має вишиванку – 33%, а 11% жінок мають кілька. Натомість, лише 23% чоловіків мають вишиванки, більше того – не бажають мати вишиванки 40% чоловіків, і лише 28% жінок.

За віковими категоріями власники вишиванок розподілися практично рівномірно, за винятком наймолодшої та найстаршої категорій.

5. Наявність вишиванок за віком та статтю

Молодь у віці від 18 до 30 років володіє вишиванками, практично так само, як особи старше 60 років – 31% проти 28%. Проте, прослідковується пряма залежність у не бажанні мати вишиванку, при русі від наймолодшої (27%) до найстаршої з вікових категорій (43%).

Приналежність до рідної мови чітко виражає ставлення до вишиванки. Найпоширенішою вишиванка є серед громадян України, рідною мовою яких є українська - 42% респондентів. Серед тих, хто вважає своєю рідною мовою російську – лише 7%, а обидві мови, кожен четвертий – 25%. Не мають і не бажають ніколи мати вишиванку 61% громадян України, російська мова яких є рідною, і лише 21% рідною мовою яких є українська.

6. Наявність вишиванок за рідною мовою

Власниками вишиванок є на багато більше громадян, рідною для яких є українська ніж російська, натомість не бажають мати і ніколи не мали вишиванку втричі більше осіб, для яких є рідною російська ніж українська.

Рівень освіти прямо пропорційно впливає на ставлення до вишиванки. Чим освіченіша людина, тим більш культурно багата, адже 36% респондентів з вищою освітою чи з вищою не закінченою мають вишиванки, і лише 19% з початковою, або неповною середньою освітою.

7. Наявність вишиванок за освітою

Не бажають ніколи мати вишиванки лише 25% опитаних з вищою освітою, а серед представників з неповною середньою освітою, їх більш ніж половина – 54%.

Переважна більшість власників вишиванок – 62%, одягають національне вбрання кілька разів на рік, і лише 21% носять її кілька разів на місяць.

8. Як часто Ви вдягаєте вишиванку

Практично кожен восьмий власник вишиванки її не носить. Такі показники отримані внаслідок особливостей ставлення до вишиванки, адже більшість громадян сприймає національне вбрання, як традиційне святкове.

Для найбільшої частки опитаних – 36%, вишиванка означає прояв патріотизму та вірність традиціям. Для 13% вишиванка є оберегом, 18% вважають національну сорочку модним вбранням, 26% – святковим вбранням, і лише 3% ознакою шароварщини.

9. Що для Вас означає вишиванка

Виходячи з того, що відповіді на запитання про символізм вишиванки давали респонденти, які не мають вишиту сорочку та не бажають її мати, цікаво як сприймають вишиванку чотири різні досліджувані категорії населення.

Виявляється, звичним одягом для майже половини опитаних (47%) вишиванка є для категорії осіб, що не мають вишиванку і не бажають її мати. Також значна частка осіб даної категорії серед тих, для кого вишиванка – ознака шароварщини (70%), прояв націоналізму (75%).

Для власників вишиванок, національна сорочка є передусім оберегом для 71% опитаних, святковим вбранням (65%), виявом патріотизму (63%), вірність традиціям (62%). Лише 12% власників вишиванок не змогли визначитися з її символізмом.

10. Що для громадян України означає вишиванка - за наявністю

Результати проаналізованого соціологічного дослідження «Ставлення українців до вишиванки» свідчать про встановлення прямої закономірності у ставленні до вишиванки та володіння нею в різних за демографічними характеристиками груп населення.

Власниками вишиванки та особами, які прагнуть її мати здебільшого є громадяни Західних та центральних областей України, що проживають в сільській місцевості, мають вищу та середню спеціальну освіту, забезпечені, у віці до 60 років, за статтю жінки та рідною мовою яких є українська.