Яке майбутнє в українського села?

Таблиця 1. Чисельність сільських населених пунктів

Як бачимо з вищенаведених даних загальне число сіл в Україні скоротилося з 1991 року на 403 одиниці з 28844 до 28441. Лідерами за кількістю зниклих сіл є Київська область – 79, Харківська область – 62 та Полтавська область – 52, у 19 регіонах зафіксовано зменшення кількості сільських поселень, а у 6 – збільшення. Як бачимо з вищенаведеної таблиці лідерами серед збільшення кількості сільських поселень стали Тернопільська, Закарпатська та Волинська області з показниками у 35, 16 та 9 новостворених сільських поселень відповідно. Зазначимо, що процес зникнення сіл супроводжується не тільки фізичним вимиранням їхніх мешканців чи зміною місця проживання, а й укрупненням сільських населених пунктів, здебільшого поглинання містами сільських поселень, які розташовані поблизу міст, наприклад шляхом об’єднання з іншими населеними пунктами або включення їх у межі міст і селищ міського типу найбільше сіл зникло на Львівщині – 47, та на Харківщині – 33 села. Також дані зі зникненням сільських населених пунктів безпосередньо пов’язані з їхньою кількістю у тій чи іншій областях. Так, станом на 1 січня 2013 найбільше сільських населених пунктів зареєстровано саме на Львівщині (1850), Полтавщині (1810), Харківщині (1679), Житомирщині (1613), Чернігівщині (1481) тощо, а найменше – в Чернівецькій (398), Закарпатській (579) та Херсонській (658) областях. Що стосується відносних показників зменшення числа сіл, то лідером за даним критерієм є також Київська, Харківська та Полтавська області, з показниками (-6,56%), (-3,56%) та (-2,79%) відповідно, в Тернопільській області, відносний приріст числа сільських поселень в порівнянні з 1991 роком склав +3,54%. Значна частина зникнених сіл у Київській області отримана в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС. Для перегляду абсолютних показників за кількістю сільських населених пунктів станом на початок 2013 року, 1991 рік та порівняння абсолютних приростів, уявлення загальної територіальної ситуації, розглянемо наступний масив карт.

З попередньо наведеної карти ми бачимо, що найбільша кількість сіл зникла в таких історико-етнографічних регіонах України, як Слобожанщина(частина Полтавської, Харківська області), Середня Наддніпрянщина (Київська область, частини Житомироської, Полтавської та Чернігівської областей) та Чернігово-Сіверщина (частина Чернігівської та Сумської областей). Також значна кількість сіл зникли у історико-етнографічному регіоні – Запоріжжя, до складу якого входить сучасна Дніпропетровська область, частини Кіровоградської та Запорізької областей. Щодо новоутворених сіл, то найбільше їх з’явилося на Галичині, сучасна територія Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.

Критерієм для оцінки перспектив українського села за демографічними показниками є не тільки динаміка чисельності сільських населених пунктів, а й зміни кількості населення що в них проживає, для більш повної оцінки, розглянемо наступну таблицю, яка відображає природній та механічний рух населення протягом з 2004 року по даний час.

З вищенаведеної таблиці добре видно, що в усіх областях окрім Закарпатської та м.Севастополь з 2004 по 2013 рік відбулося зменшення чисельності сільського населення. Загальний показник по Україні становить 1 млн. 302 тис. чол., відносний показник 91,59% станом на 2013 рік до 2004 року, тобто чисельність населення за розрахунковий період зменшилася на 8,41%. Лідером за темпами зменшення чисельності сільського населення в Україні є Чернігівська область з показником 99 тис.чол., населення що мешкає в сільській місцевості даного регіону за 8 років зменшилося більш ніж на 20%, і становить на початок 2013 року 79,88% по відношенню до 2004 року. Сусідка Чернігівщини – Сумщина на 2 місці за темпами скорочення, з показником 83,83%, населення якої за абсолютном показником скоротилося на 70.9 тис. чол. Щодо тенденцій скорочення, окрім областей які продемонстрували приріст, змінити чітку тенденцію до зменшення яка характерна майже для усіх областей вдалося лише Автономній Республіці Крим та Рівненській області, які за останні роки продемонстрували тенденцію до зростання чисельності сільських мешканців.

Для наочного порівняння динаміки кількості сільського та міського населення в Україні за 2004-2013 роки пропонуємо Вам ознайомитися з наступною діаграмою.

Розглянувши усі статистичні показники зміни кількості сільського населення за регіонами, розрахувавши відносні показники та виявивши тенденції, перейдемо до розгляду загальної динаміки зменшення чисельності сільського населення за 2004-2013 роки в Україні, яка відображена на наступній діаграмі.

З попередньої діаграми можна зробити чіткий висновок, що зменшення сільського населення не можна обґрунтувати лише міграцією сільських жителів з села в місто, адже в містах України також спостерігався спад кількості населення, за розрахунковий період з 2004 по 2013 рік, число міських мешканців по країні загалом зменшилося з 32млн. 146тис. до 31млн. 179тис., тобто на 967 тис.чол. Всього скорочення чисельності громадян України за останніх 8 років сягнуло 2 млн. 69 тис. чол.

Виходячи з стрімких темпів скорочення сільського населення та чисельності сільських населених пунктів, які характерні для переважної більшості областей України, можна зробити очевидний висновок про зменшення ролі села в Україні, а заглибившись в структуру міграційних потоків з села в місто, взагалі вимальовуються невтішні перспективи. Зрозумілим є те, що без дієвої довгострокової державної програми підтримки села, регресія за розглянутими критеріями лише поглиблюватиметься, і декларація намірів політиків чи затверджених цільових державних програм з сучасним рівнем осмислення проблеми ні в якому разі не є панацеєю, адже загальна тенденція до регресії села, яка відображена у вище наведених даних – тому беззаперечне підтвердження. На даний час в нашій державі діє ціла низка місцевих та всеукраїнських програм по підтримці села, основна з яких - Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року, яка прийнята у 2007році. По своїй суті проблеми на селі зводяться до трьох основних напрямків, серед яких:

• Економічні – низька підприємницька активність, важкий стан аграрного сектору та незначне розміщення виробничих об’єктів.
• Транспортна інфраструктура – поганий стан доріг та відсутність належних комунальних комунікацій.
• Соціальна інфраструктура – незадовільний стан або ж відсутність сільських клубів, навчальних закладів та фершельсько-акушерських пунктів.

На наш погляд загальну деградацію села можливо змінити лише за допомогою підтримки аграрного сектору, а особливо ОСГ, механізації сільського господарства, а основне створення закритого виробничого циклу виробництва харчових продуктів, тобто уникнення зайвих посередницьких схем при русі харчової сировини від особистих селянських господарств до об’єктів переробки. Будівництво соціально житла для вузькопрофільних спеціалістів, безперешкодного виділення сільськими радами земельних ділянок під будівництво житла для працівників соціальної інфраструктури. Відновлення транспортної та розбудова комунальної інфраструктури.

Попередньо перелічені три основні напрямки вирішення проблеми українського села за умови їхньої вдалої реалізації на наш погляд зможуть стабілізувати регресійні процеси, а в перспективі й відновити українське село, що в свою чергу позитивно вплине на попередження продовольчої кризи, формування відповідального господаря на селі та збереженню багатої культурної спадщини.