14250
Голодомор 1932-1932 років назавжди залишиться в історії України чорною плямою цілеспрямованого знищення українського народу, особливо селян – тієї категорії населення, яка мала господарство та власну точку зору на події, що мали місце на території нашої країни в 30-ті роки. Радянська влада на чолі зі Сталіним організувала цілеспрямоване знищення українців з метою унеможливлення розвитку українського національно-визвольного руху. Напередодні голодомору були організовані репресії української інтелігенції, яка становила серйозну загрозу планам комуністичного режиму в Україні.
Масштаби спланованого голоду вражають своїми цифрами, в Житомирській, Харківській, Черкаській, Кіровоградській, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях а також на Кубані, в результаті спланованого геноциду загинуло понад 25% тогочасного населення. В результаті проведення науково-демографічної експертизи, загальне число людських втрат від Голодомору становить 3 млн. 941 тис. осіб, а втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тис. осіб.
У 2003 р. Верховна Рада України визнала Голодомор актом геноциду, 2006 прийняла закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який трактує події 1932–1933 років, як геноцид українського народу, а в 2009 р. – СБУ порушила кримінальну справу за фактом здійснення Геноциду в Україні у 1932–1933 роках, від якого загинули мільйони людей. В результаті проведеного слідства було визнано, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич вчинили злочин геноциду, який відповідно до Конвенції ООН 1968 р. немає терміну давності.
24 держави світу визнали офіційно визнали Голодомор 1932-1932 років на території України – актом геноциду, Росія як правонаступниця СССР відмовилася це визнавати. В наш час, не зважаючи на беззаперечні факти, існує категорія населення що не визнає голодомор актом геноциду.
Соціологічна група «РЕЙТИНГ» провела дослідження на предмет ставлення громадян України до голодомору 1932-1933 років, як до геноциду українського народу. Отримані результати серед різних груп населення за віковим, національним складом, місцем проживання виражає наша наступна інфографіка.
Більшість громадян – 66% визнають голодомор 1932-1933 років актом геноциду, 22% так не вважають, а 12 % не можуть визначитися у власній точці зору.
Динаміка ставлення населення України до Голодомору 1932-1933 років
Цікавою є структура населення за сприйняття голодомору 1932-1933 рр., як геноциду. Найбільше до голодомор, як геноцид сприймають прихильники Євроінтеграції України – 83%, найменше їх серед противників 47%. Свідомі українці, які є прихильниками Євроінтеграційного курсу знайомі з історичними фактами знищення українського народу не тільки голодом, а й репресіями, тому підтримка серед даної категорії є найвищою.
Динаміка показників в порівнянні з 2010 роком, свідчить про збільшення частки осіб, які вважають голодомор геноцидам на 6%, та зменшення на 3% тих, хто не вважає.
Визнання голодомору, як до геноциду українського народу 1932-1933 рр. (листопад 2013 р.)
За рівнем освіти, найбільше визнають голодомор, як геноцид особи з вищою освітою – 68%, серед вікової категорії молодь та особи 40-49 років, а за місцем проживання – найбільше сільські жителі. Щодо значної різниці між містом та селом, то вона сформована в результаті 2 чинників, серед яких вища урбанізація сходу ніж заходу України, а також замовчування та приховування фактів масових смертей від голоду з боку тогочасного керівництва СССР.
Виходячи з того, що після проведення актів геноциду, території України на яких загинуло найбільше громадян активно засилялися населенням з віддалених районів Росії та особами, які були засуджені радянським режимом, ставлення до голодомору, як до геноциду в різних куточках України має суттєві відмінності. Наступна інтерактивна карта відображає показники ставлення до голодомору 1932-1933 років, як до геноциду українського народу серед макрорегіонів (об’єднання областей).
Геграфія визнання голодомору, як до геноциду українського народу 1932-1933 рр. (листопад 2013 р.)
Найбільше визнають голодомор, як геноцид на заході та в центральних областях України, по 87% та 86% відповідно, а найменше у південних регіонах та на Донбасі, по 40% та 36%. Закономірність розподілу показників зумовлена специфікою населення та рівнем радянської пропаганди, хоча й в наші дні окремі політичні сили заперечують факт голодомору, як цілеспрямованого знищення українського народу, та намагаються видати геноцид наслідком неврожаю, та перегинами індустріалізації.
Ставлення до голодомору 1932-1932 рр. з боку населення за національним складом та мовою спілкування також має суттєві відмінності. Найбільше прихильників, які визнають голодомор, як геноцид серед громадян, що розмовляють українською мовою – 86%, серед українців – 72%. Суттєво менше серед російськомовних – 39%, а найменше серед росіян – 32%, в останніх двох категорій також найбільша частка не визначених, по 19% та 20% відповідно, це 2 з 5 проаналізованих груп населення, в яких частка тих хто не визнає голодомор геноцидом перевищує частку тих хто визнає.
Ставлення населення України до Голодомору 1932-1933 років, (за національністю та мовою)
Спланований штучний голодомор 1932-1933 років, як геноцид українського народу підтверджений численними документами тих часів, законом «Про 5 колосків», натуральними штрафами (конфіскацією їжі), чорними дошками(не виконання хлібозаготівель), забороною торгівлі продуктами харчування, «харчовою блокадою» України, іншими численними репресивними діями, а головне – вченнями живих очевидців.
В наші дні кожен свідомий громадянина України розуміє весь трагізм геноциду 1932-1933 років, а пам'ять про мільйони жертв, тих чиї життя було зламано репресіями, свідчення очевидців трагедії, назавжди залишиться в пам'яті майбутніх поколінь.