7599
Голодомор 1932-1932 років назавжди залишиться в історії України чорною плямою цілеспрямованого знищення українського народу, особливо селян – тієї категорії населення, яка мала господарство та власну точку зору на події, що мали місце на території нашої країни в 30-ті роки.
Радянська влада на чолі зі Сталіним організувала цілеспрямоване знищення українців з метою унеможливлення розвитку українського національно-визвольного руху. Напередодні голодомору були організовані репресії української інтелігенції, яка становила серйозну загрозу планам комуністичного режиму в Україні.
Масштаби спланованого голоду вражають своїми цифрами, в Житомирській, Харківській, Черкаській, Кіровоградській, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях а також на Кубані, в результаті спланованого геноциду загинуло понад 25% тогочасного населення. В результаті проведення науково-демографічної експертизи, загальне число людських втрат від Голодомору становить 3 млн. 941 тис. осіб, а втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тис. осіб.
У 2003 р. Верховна Рада України визнала Голодомор актом геноциду, 2006 прийняла закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який трактує події 1932–1933 років, як геноцид українського народу, а в 2009 р. – СБУ порушила кримінальну справу за фактом здійснення Геноциду в Україні у 1932–1933 роках, від якого загинули мільйони людей. В результаті проведеного слідства було визнано, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич вчинили злочин геноциду, який відповідно до Конвенції ООН 1968 р. немає терміну давності.
24 держави світу визнали офіційно визнали Голодомор 1932-1932 років на території України – актом геноциду, Росія як правонаступниця СССР відмовилася це визнавати. В наш час, не зважаючи на беззаперечні факти, існує категорія населення що не визнає голодомор актом геноциду.
Соціологічна група «РЕЙТИНГ» провела дослідження на предмет ставлення громадян України до голодомору 1932-1933 років, як до геноциду українського народу. Отримані результати серед різних груп населення за віковимИ категоріями, місцем проживання, мовою спілкування та соціальним становищем, виражає наша наступна інфографіка.
Більшість громадян – 72% визнають голодомор 1932-1933 років актом геноциду, 14% так не вважають, а 14 % не можуть визначитися у власній точці зору.
Динаміка ставлення до Голодомору 1932-33 рр., як до геноциду Українського народу (2010-2016)
Як бачимо, починаючи з 2011року, частка нромадян, які вважають голодомор спланованим геноцидом постійно збільшувалася, за виключенням цього року.
Виходячи з того, що після проведення актів геноциду, території України на яких загинуло найбільше громадян активно засилялися населенням з віддалених районів Росії та особами, які були засуджені радянським режимом, ставлення до голодомору, як до геноциду в різних куточках України має суттєві відмінності. Наступний інтерактивний графі відображає показники ставлення до голодомору 1932-1933 років, як до геноциду українського народу серед макрорегіонів (об’єднання областей).
Географія визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом Українського народу
Найбільше визнають голодомор, як геноцид на заході та в центральних областях України, по 97% та 78% відповідно. У південних областях переважна більшість - 57%, а найменше на Сході - 48%. Закономірність розподілу показників зумовлена специфікою населення та рівнем радянської пропаганди, хоча й в наші дні окремі політичні сили заперечують факт голодомору, як цілеспрямованого знищення українського народу, та намагаються видати геноцид наслідком неврожаю, та перегинами індустріалізації.
Ставлення до Голодомору 1932-33 рр., як до геноциду Українського народу (за поселенням, дохом та віком)
Серед вікової категорії найбільше визнають голодомор, як геноцид українськго народу молодь та особи 40-49 років, а за місцем проживання – найбільше сільські жителі - 79%. Щодо значної різниці між містом та селом, то вона сформована в результаті 2 чинників, серед яких вища урбанізація сходу ніж заходу України, а також замовчування та приховування фактів масових смертей від голоду з боку тогочасного керівництва СССР. За рівнем соціального забезпечення найменше визнають голодомор дуже бідні - 59%, що в свою чергу пов'язано з рівнем поінформованості та пріорітетами задоволення виключно фізичних потреб.
Ставлення до Голодомору 1932-33 рр., як до геноциду Українського народу (за мовою спілкування)
Найбільше прихильників, які визнають голодомор, як геноцид серед громадян, що розмовляють українською мовою – 83%, а російською лише 47%. Противників такої точки зору серед україномовних - 7%, а російськомовних - 27%
Показовим є зріз, щодо ставлення до Голодомору 1932-33рр., як до Геноциду українського народу серед симпатиків та противників вступу до ЄС, НАТО, Митного союзу та осіб які жалкують чи не жалкують за розвалом СССР.
Ставлення до Голодомору 1932-33 років геноцидом Українського народу (за вступом в НАТО та ЄС)
Найбільша частка серед усіх категорій, які вважають що голодомор був спланованим геноцидом, серед прихильників вступу до НАТО - 91%. Єдиною категорією осіб, де переважає думка, що голодомор не був геноцидом є прихильники вступу до Митного союзу, 40% поти 38%.
Спланований штучний голодомор 1932-1933 років, як геноцид українського народу підтверджений численними документами тих часів, законом «Про 5 колосків», натуральними штрафами (конфіскацією їжі), чорними дошками(не виконання хлібозаготівель), забороною торгівлі продуктами харчування, «харчовою блокадою» України, іншими численними репресивними діями, а головне – вченнями живих очевидців.
В наші дні кожен свідомий громадянина України розуміє весь трагізм геноциду 1932-1933 років, а пам'ять про мільйони жертв, тих чиї життя було зламано репресіями, свідчення очевидців трагедії, назавжди залишиться в пам'яті майбутніх поколінь.